Перед тим як лягти спати, я відвідав т. н. китайський квартал Антверпена, що неподалік від мого готелю. Мені хотілося поїсти локшини, яку їли герої фільму “In the mood for love”. Я знайшов недорогий ресторанчик і попросив там noodles. Він вже закривався, я був єдиним відвідувачем. У китайців був сімейний вечерю, по телевізору йшли китайські новини, я сидів неподалік, порція була величезною, пиво холодним, вечір закінчувався непогано. Потім я зайшов в якесь кафе, де по ідеї повинна була грати жива музика, але там був ді-джей і танцювали сальсу. Захід був схожий на збори танцюристів клубу “кому за 35”. Але жінки були симпатичними і танцювали вони з насолодою, тому я взяв собі келих вина і сів біля барної стійки, спостерігаючи за відвідувачами. Так минула година. По дорозі в готель я взяв ще хайнекена, випив і заснув.

З думками “Graspop is hard” я піднявся з ранку, поснідав, виписався з готелю і сів на потяг у Левен (його також називають і Louvain).
Вулиця, на якій розташовувалася моя готель, була велелюдною, йшла розпродаж. З магазинів викотили вішалки з одягом, городяни і туристи охоче робили шопінг. Раптово мене привернула вітрина з обкладинками пластинок. Це були мої старі знайомі – Los Indios Tabajaras, дует бразильських індіанців-гітаристів.

Я зайшов в номер свого Theater Hotel і перевів дух.

Показати мені місто Левен люб’язно погодилася Джулі з Tourisme Vlaanderen.

Тут гарно. Б’є годинник на Спаській башті.

Пам’ятник повітроплавцям.

Це дворик dormitorium – гуртожитки, де живуть студенти. Левен – самий студентський їх усіх фламандських міст.

Скульптура дівчини-покровительки всіх студентів (ліворуч).

Ми сіли і випили, Джулі пригостила мене дрінком.

У місті був великий свято з нагоди найдовшого дня в році, чесної народ розважали казкові аніматори.



Ми зайшли в церкву святого Петра, там експонується Таємна Вечеря Дірка Баутса.

Потім Джулі залишила мене, пішовши по справах, а я попрямував до музею Левена. Середньовічне образотворче мистецтво в музеї сусідить з contemporary arts. До кінця серпня там йде виставка Сола Левітта. Коли безліч величезних кімнат розфарбоване в різні кольори c геометричними фігурами, це викликає певні емоції, можна відчути вплив кольору на психіку.


http://www.mleuven.be/en/contemporary-art/sol-lewitt/

А ще там були концептуальні роботи Інес Лехтлейтнер: кімнату наповнює запах абрикос, чути звук підготовлюваного блюда з абрикосів, на стіні висить повна схема перетворення абрикосів в це блюдо, стіни пофарбовані у помаранчевий колір і на них нанесені гуртки-абрикоси. Спочатку все відбувалося у вигляді хеппенінгу, де Інес готувала абрикоси, читала тексти і листи, а її помічниця малювала символічні фрукти на стінах.


http://www.mleuven.be/en/contemporary-art/ines-lechtleitner/

А потім я піднявся на дах музею. Он мужик із сумкою.

А он головна башта і жук на голці, напевно скульптор завжди хотів бути ентомологом.


Прилучення до мистецтва розіграло в мені апетит, і я сів у тіні будівель в кафе неподалік від Grote Markt.

І випив вина. Офіціантка була схожа на Шарлоту Ремплінг. Вона принесла мені самий смачний салат з куркою і ананасами, який я тільки пробував. Життя вдалося.

Поставте оцінку
(Visited 10 times, 1 visits today)



Flanders is a festival

/
Один відгук

Post Author: Сашко Гаврилів